|
Сергій Єсюнін (м. Хмельницький) |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
В статті розглянуто деякі аспекти розвитку міста Проскурова в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Ключові слова: урбанізаційний процес, Проскурів, Подільська губернія. Урбанізаційні процеси в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. відзначаються поширенням надзвичайно динамічного розвитку міських поселень. Констатуючи здобутки в галузі дослідження певних аспектів загального розвитку міст Поділля в другої половини ХІХ - на поч. ХХ ст., слід зазначити, що висвітлення урбанізаційних процесів цього періоду в окремих містах ще потребує ретельних досліджень. Це стосується й Проскурова. Вагомий внесок у дослідження історії Проскурова в другої половини ХІХ - на поч. ХХ ст. належить дослідникам минулого В. Гульдману [1], О. Крилову [2], М. Омеляновичу [3], Є. Сіцінському [4], В. Філімонову [5] та сучасності Л. Баженову [6], Ю. Блажевичу [7], А. Гуменюку [8], С. Гуменюку [9], Л. Тимофєєвій [10] та ін. Проте, подальші дослідження дають змогу відкрити ще чимало маловідомих сторінок історії Проскурова, простежити етапи становлення міста та виявити певні закономірності. Хронологічні рамки даної статті окреслені другою половиною ХІХ (із моменту початку впровадження реформ державною адміністрацією Російської імперії, 1861 р.) - початком ХХ ст. (до Першої світової війни, із початком якої спостерігається ріст негативних тенденцій у всіх сферах міського життя, 1914 р.). На початку 60-х років ХІХ ст. Проскурів - один із 12-ти повітових центрів Подільської губернії. За статистичними даними 1862 р. населення міста складало 6.794 мешканців, що було восьмим показником по губернії, міських земель нараховувалось 1900 дес. 2365 кв. саж. (у тому числі в межах міської смуги 266 дес. 1600 кв. саж.) [11, с. 6]. Промисловість була суто місцевого значення - діяло 11 невеличких підприємств: 2 цегельні, 2 миловарні, 3 млини, олійня, тютюнова й свічкова фабрики, завод мідних виробів. Більшість мешканців Проскурова займались різними видами ремесел, торгівлею та сільським господарством [7, с. 24]. Надзвичайно важливу роль у житті міста відігравала торгівля, хоча за її обсягами Проскурів поступався Балті та Ярмолинцям (там діяли найбільші подільські ярмарки), Могилеву (найбільша пристань на Дністрі), Кам'янець-Подільському, Вінниці (за кількістю виданих торгових свідоцтв) та іншим населеним пунктам. На початку 1860-х рр. у Проскурові діяла повітова лікарня, аптека, казенне єврейське училище 1-го розряду (відкрито 1851 р.), поштово-кінна станція. Отже, Проскурів не належав до категорії найбільших міст Подільської губернії як за населенням, так й за соціально-економічними показниками. У пореформений період нові економічні відносини сприяли більш динамічному розвитку міста, яке стало все більше набувати рис промислово-торгового центру. До середини 1860-х років дещо зросло населення міста та збільшилась кількість промислових підприємств. За підрахунками губернського статистичного комітету в Проскурові у 1866 р. мешкало 7.172 чол., нараховувалось 130 кам'яних (з них - 2 складських приміщення, 31 крамниця, 95 житлових та 2 релігійних будівлі) та 705 дерев'яних (із них - 1 складське приміщення, 77 крамниць, 627 житлових будівель) споруд [12, арк. 1-3]. У 1866 р. в місті діяло 13 підприємств - це п'ятий за кількістю показник у губернії (25 було у Могилеві, по 24 - у Вінниці та Балті, 19 - у Барі). За спеціалізацією вони поділялися: мідних виробів, свічковий, черепичний та 3 цегельних заводи, 4 олійні, 2 пивоварні, крупорушка [12, арк. 18-20]. Також, у Проскурові діяло три млини, які до звіту 1866 р. не увійшли. Проте, незважаючи на збільшення кількості підприємств, всі вони залишались дрібними, напівкустарного типу, із числом робітників від 1 до 5. У соціальній сфері помітною подією стало відкриття у 1869 р. відкриття міського двокласного училища, що мало чоловіче та жіноче відділення [13, с. 44]. Відчутні зрушення у всіх сферах життєдіяльності Проскурова настали лише після 1870 р., коли була введена в дію залізнична лінія Жмеринка - Проскурів - Волочиськ [14, с. 232], яка з'єднала місто з Києвом, Одесою, країнами Європи. Поява залізниці внесла свої корективи в архітектурно-планувальний розвиток міста: спорудження залізничного вокзалу, розташованого на досить значній відстані від центру міста, спрямовувало територіальний розвиток Проскурова у свій бік, а в подальшому призвело до зростання всієї площі забудови. Був розроблений план розширення території міста в напрямку залізничної станції, за яким вулиця Олександрівська (нині Проскурівська) була продовжена до вокзалу та в 1871 р. забрукована [15, арк. 2]. Важливим етапом у розвитку усіх міських поселень Поділля, стало затвердження у 1872-1874 рр. перспективних планів розвитку та урегулювання міст Подільської губернії. За повідомленням Подільського губернатора, проект такого плану для міста Проскурова був затверджений 1873 р. [16, арк. 6]. Саме згідно цього плану органи міського самоврядування почали надавати землі під забудову. У 1888 р. на замовлення Проскурівської міської думи землемір Подільської Палати державних маєтностей В.Осецький складає новий перспективний план, за яким визначається подальші пріоритети у забудові міста - у східному напрямку (уздовж залізниці) прокладаються нові вулиці, поблизу станції Проскурів та за лінією залізниці розплановуються під забудову вільні землі (т. зв. Новий план №1 та №2), у південному напрямку (включно до передмістя Дубове) відводяться землі для військового відомства [17]. Поява залізниці сприяла розвитку промисловості, особливо наприкінці 70-х - на поч. 80-х рр. ХІХ ст. За статистичними даними "Обзора Подольской губернии за 1885 г." у Проскурові діяло 19 підприємств, що виробляли продукції на 81 тис. 341 руб. (третій показник серед міст губернії, попереду лише - Балта та Могилів) і мали 93 робітника. Найбільше продукції виробляли дві тютюнові фабрики (на 28 тис. 195 руб.), 4 млини (на 16 тис. 373 руб.) та ґуральня (на 13 тис. 722 руб.) [18, відомість 2]. За відомостями 1887 р. у Проскурові діяло 23 підприємства, що виробляли продукції на 176 тис. 617 руб. [1, с. 338]. Проте, така відчутна різниця (особливо у сумі виробленої продукції), не свідчить про надто стрімке зростання виробництва за два роки. Справа у тому, що інколи до статистичних звітів не завжди потрапляла інформація про всі існуючи підприємства (бувало, що просто не встигали зібрати потрібну інформацію, або підприємство на момент збору даних тимчасово не працювало). Так, у "Обзоре" за 1885 р. не має відомостей про пивоварний та медоварний заводи, а також про дві махорочні фабрики, що на той час існували у Проскурові. Отже, сума виробленої продукції у 1885 р. повинна бути більшою. Разом із тим, дещо завищеним убачається цей саме показник й у 1887 р. Проте, які би відомості не зустрічалися у джерелах середини 1880-х рр., всі вони свідчать про одне - фабрично-заводська промисловість Проскурова зробила відчутний крок уперед, й місто вийшло на провідні позиції за цими показниками серед міст губернії. Що стосується окремих підприємств, то з різних джерел [19, 20, 21] вдалося з'ясувати, що у Проскурові у середині 1880-х рр. найстабільнішими були: ґуральня купчихи Лехт (заснована у 1878 р., мала до 10 робітників, в окремі роки виробляла понад 600 тис. мір спирту, сплачувала до 39 тис. руб. акцизу), тютюнова фабрика купця Шпильберга (у 1883 р. переробила 753 пуда тютюну), тютюнова фабрика купця Кібрика (у 1883 р. переробила 768 пудів тютюну), махоркова фабрика купця Шпильберга (у 1883 р. переробила 3100 пудів махорки), махоркова фабрика купця Фелера (у 1883 р. переробила 4292 пудів махорки), пивоварний завод міщанина Вівіциса (у 1883 р. 12 варок пива), медоварний завод міщанина Епельбома, два цегельних та два черепичних заводи (спільне володіння почесного громадянина М.Беренштейна та міщан Я.Маранца і Л.Котляра), два цегельно-черепичних заводи (перший міщанина Г.Айзенмана та купця Н.Соболя, другий - дворянина Лучинського), три водяних млини (крупчастий на Бузькому ставі, простий на 2 постави на Дубовому ставі, на 4 постави на Раковому ставі - всі міська нерухомість), паровий млин купчихи Лехт (на 2 постава, паровий котел та локомобіль), фабрика екіпажів Дорожинського (17 працівників). Також, додамо, що у місті нараховувалось 508 ремісників. Наявність зручної транспортної артерії (залізниці), а також зручне розташування поблизу кордону з європейськими державами сприяло розвитку торгівлі. Проскурів стає одним із найважливіших центрів хлібної торгівлі краю. Із залізничної станції зерно великими партіями вивозилося за кордон - або на захід по залізниці (через Волочиську митницю І категорії), або на південь (через Одеський порт). Для задоволення місцевих потреб, у Проскурові проводили щотижневі (по п'ятницях і неділях) торги, одноденні ярмарки - 14 разів на рік, і, нарешті, "річний семиденний ярмарок", що влаштовувався з 5 по 12 червня. Другий чинник, який сприяв бурхливому розвитку міста - розміщення в Проскурові військових частин та створення великого військового гарнізону, що було обумовлено вигідним стратегічним розташуванням міста поблизу державного кордону. Так, вже 1871 р., до Проскурова прибув провідний фахівець військово-інженерного відомства генерал Є.Тотлебен. Він провів рекогносцировку західного кордону і запропонував спорудити тут 4 форти. Одним із них мав стати форт-застава Проскурів, стратегічним завданням якого був контроль Волочисько-Київської залізниці [22, с.183]. Проскурівський форт планувалося побудувати п'ятикутним, з наземними гарматними та мортирними батареями, гарнізон мав налічувати 4 тисячі військовослужбовців. Проте, після проведення підготовчих робіт і планувальної розбивки на місцевості, в 1876 р. будівельні роботи в Проскурові тимчасово припинені (у зв'язку із загостренням взаємовідносин із Туреччиною та необхідністю зосередити всю увагу на захисті Чорноморського узбережжя). Форт-застава в Проскурові так і не була збудована [23, с.38]. Але, незважаючи на це, у місті почала формуватися доволі велика залога. У 1875 р. у Проскурові були розквартировані штаб та три стрілецькі роти 46-го піхотного Дніпровського полку (у 1876-79 рр. він тимчасово перебував у Бессарабській губернії, ближче до театру бойових дій). Протягом кількох наступних років до Проскурова прибули 35-й драгунський Бєлгородський полк (1887-88 рр.), 12-а гарматна бригада (1893 р.) та 19-а кінно-гарматна батарея. До того ж у місті розташувався штаб 12-ї піхотної дивізії, до складу якої входив уже розквартирований в міських казармах 46-й піхотний полк. Присутність такої кількості військ позитивно вплинуло на економіку мста, надала можливість проскурівським купцям брати вигідні підряди на будівельні роботи, постачання продовольства та матеріалів, місцеве населення отримало нові робочі місця, домовласники - прибутки від здачі квартир для офіцерів та їх родин. Розбудовувалось також й місто: у 1889 р. було завершено спорудження військового містечка (казарми, стайні, службові та ін. приміщення) у передмісті Дубове, де розташувався 35-й драгунський полк [24, с. 33]. Усі вище наведені фактори обумовили розвиток соціальної сфери життя міста. У Проскурові на початок 1889 р. працювали двохкласне міське чоловіче училище, двохкласне жіноче училище, початкове єврейське училище, міська лікарня, єврейська громадська лікарня, 2 аптеки, аптечний склад [25, арк. 8]. Підтвердженням розвитку міста стало динамічне зростання його населення. У 1882 р. воно складало 14.554 мешканців [26, с. 8], у 1885 р. - 16.076 мешканців [20, с. 110], у 1887 р. - 18.777 мешканців [1, с. 338]. Останній показник був вже п'ятим серед усіх міст губернії (населення Кам'янця-Подільського - 36.160, Балти - 33.743, Вінниці - 23.591, Могилева - 19.982). Того ж, 1887 р., у межах міста нараховувалось вже 1303 (115 кам'яних та 1188 дерев'яних) житлових будинків, 147 (22 кам'яних та 125 дерев'яних) флігелів та інших житлових будівель, 563 (87 кам'яних та 476 дерев'яних) нежитлових будівель. До цього переліку слід додати: 2 православних храми, костьол, 8 синагог та єврейських молитовних будинків [1, с. 338]. 1890-ті рр. та перші роки ХХ ст. відзначилися ще більшими темпами зростання Проскурова за всіма соціально-економічними показниками. У цей час з'являються нові заводи та фабрики, які вже були типовими індустріальними підприємствами: наприкінці 1889 р. побудовано нова велика тютюнова фабрика, власником якої був купець Арон Шварцман (у 1894 р. вироблено 74 пуда цигарок, 2815 пудів тютюну), у 1891 р. став до ладу цукровий завод, який належав купцю Соломону Маранцу (підприємство стало найбільшим у Проскурові - на ньому працювало в окремі роки до 470 чол.), у 1892 р. той же С.Маранц споруджує великий паровий млин (нині - комбінат хлібопродуктів), у 1895 р. було створено перше в Проскурові акціонерне товариство - "Проскурівське товариство млинарного виробництва С.Г.Маранца" (до нього увійшли крім парового млина, новостворена фабрика перлових круп), у 1898 р. став до ладу чавуноливарний механічний завод Бейріша Ашкіназі (нині - "Пригма-прес"), який виготовляв різноманітні металовироби, обладнання для млинів, ґуралень, пивоварних та цукрових заводів, а також колодязні насоси власної конструкції (в 1905 р. завод був удостоєний золотої медалі на Паризькій виставці), у 1901 р. став до ладу пивоварний завод, який належав дворянинові Леону Кляве (нині - пивзавод АТ "Хмельпиво"), у 1905 р. біля шосе, що веде на Старокостянтинів, був побудований спиртоочисний склад Акцизного управління (існував до 1924 р. нині на його місці кондфабрика) [24, с. 33-37]. З'являються хоча невеличкі, але принципово нові для міста виробництва: у 1893 р. почала діяти перша в місті друкарня, власником якої був міщанин Давид Голованевський [27, с. 122], того ж року міщанин Шулім-Шахна Речкобліт заснував єдину на Поділлі фабрику каучукових штемпелів [28, арк. 1-6], у 1896 р. відкрита майстерня для фабрикації сухих електричних елементів С.Маранца [29, арк. 1-3]. Виокремлюється галузь виробництва будівельних матеріалів, що було пов'язано з активною забудовою міста цегляними будинками. Як повідомляв повітовий справник, у 1898 р. у Проскурові нараховувалось 10 цегельних заводів, які належали братам Горенштейнам, М-К.Гальперсону, В.Колосовському, А.Натензону, І.Жулкевському, Й.Думанському, Т.Оляліну, І.Ляндебурському, Й.Дияку, В.Балицькому [30, арк. 24]. Проте, лише перші три з них були більш-менш великими, інші знаходилися переважно на хуторах власників та працювали час від часу. У 1899 р. було завершено будівництво ще одного, найпотужнішого цегельного заводу (нині - ВАТ "Хмельницький завод будматеріалів"), що належав Ш.Гальперіну (підприємство виробляло цеглу, черепицю, кахель, працювало 155 чол.) [31, с. 601]. Саме це підприємство вже повністю задовольнило потреби зростаючого міста у цеглі. За повідомленням статистичного комітету стосовно промисловості Проскурова: у 1892 р. 24 підприємства (478 робітн.) дали продукції на 416 тис. 876 руб. (перший показник серед усіх міст губернії) [32], у 1905 р. - 37 підприємств (888 робітн.) дали продукції на 1770 тис. 029 руб. (перший показник серед усіх міст губернії) [33]. Як бачимо, від початку 90-х рр. ХІХ ст. до 1905 р. число підприємств збільшилась на 13, кількість робітників майже удвічі, а сумарне виробництво - більш ніж у 4 рази. Серед усіх міст губернії Проскурів став найбільшим промисловим центром. На початку ХХ ст. Проскурів стає найбільшим торговим центром Подільської губернії з річним торговим оборотом 5,5 млн. рублів. Лише із залізничної станції міста щорічно відправлялося 3,1 млн. пудів вантажів, а прибувало 6,9 млн. пудів. Торгівельні та кредитні установи Проскурова обслуговували великий регіон, до якого належали Проскурівський, Летичівський, частково Кам'янецький, Ушицький та Старокостянтинівський повіти [34, с.218]. Особливо важливу роль Проскурів відігравав в експортній торгівлі зерном. На початку ХХ ст. для Проскурова стала характерною поява нових форм постійної торгівлі - гастрономів і універмагів, торговельних фірм і домів, сільськогосподарських виставок [31, с.590-610]. Стосовно останніх, у 1899 р. був затверджений Статут та відбулося перше засідання Проскурівсько-Летичівського сільгосптовариства, яке з 1902 р. почало організовувати у Проскурові щорічно по дві сільськогосподарські виставки, для яких були споруджені постійні павільйони [35, арк. 1, 23, 26]. З розвитком промислово-торговельного потенціалу міста було пов'язане й початок формування банківсько-кредитної системи, який теж припав на 90-ті рр. ХІХ ст. - поч. ХХ ст. Спершу фінансово-кредитні установи в економічному житті Проскурова відігравали ще порівняно незначну роль, що можна пояснити відсутністю мережі як державних фінансових, так і комерційних установ. Найбільш вагома роль у місті наприкінці ХІХ ст. належала товариству взаємного кредиту, ощадно-позичковому товариству та декільком позичковим касам. Проте, вже на поч. ХХ ст. стан банківсько-кредитної системи значно змінюється: у 1903 р. відкривається відділення Південно-Російського банку, у наступні два роки - агентства Бесарабсько-Таврічеського земельного та Київського земельного банків, а також приватні банкірські контори купця С.Маранца та Торгового дому "Мозель та Син" [31, с.601]. Підсумовуючи економічний розвиток міста на межі століть, відзначимо, що за класифікацією О. Лугової, Проскурів на початку ХХ ст. відносився до одних із найбільш інтенсивно розвиваючихся в Україні торговельно-промислових центрів [36, с.191]. Значні зміни відбулися й в інших сферах життя міста. Місто забудовується цегляними двох- триповерховими будинками, вулиці вкриваються бруківкою, встановлюються гасові ліхтарі, з'являються пристойні готелі, ресторани. У культурному житті подією №1 слід вважати відкриття у 1892 р. приватного театру Б.Шильмана [24, с. 33] та заснування у 1901 р. міської бібліотеки імен Пушкіна [37]. До того ж у місті діяло декілька приватних читалень: Мар'ясі Горенштейн, відкрита у 1893 р. [38, арк. 2- 4], Х-Б.Мінца, М.Руденського [31, с.600]. У галузі освіти подією стало відкриття у 1904 р. Олексіївського реального училища [39, арк. 33] та приватної жіночої гімназії Н.Харюзової [40, с.295]. Значно покращився стан охорони здоров'я. Ще у 1891 р. було відкрито безкоштовну амбулаторну лікарню (одну з трьох у губернії), яку засновано на кошти місцевого благодійного товариства [41, с.115]. Через два роки була відкрита лікарня при цукровому заводі. У 1895 р. у місті вже діяло 4 лікарні (міська, міська єврейська, при цукрозаводі та благодійного товариства), 2 аптеки, 5 вільнопрактикуючих лікарів та 1 дантист [32]. У 1905 р. кількість лікарень залишилась та сама (збільшилась лише кількість ліжок), проте аптек стало 3, з'явилось 10 аптекарських крамниць, а кількість приватних дантистів досягла 7 [33]. Разом із соціально-економічним піднесенням Проскурова, зростало населення міста: у 1890 р. нараховувалось 20.324 мешканця [42, с.38], у 1897 р. - 22.855 [43, с.1-4], у 1905 р. - 28.237 [33, с.53]. Після незначного "затишшя" у розвитку Проскурова, що було викликано загальнодержавною кризою, пов'язаною з революційними подіями 1905-07 рр., від 1908 р. з новою силою починається піднесення у всіх галузях господарювання міста. В цей період значно зростає населення міста - від 28 тис. мешканців у 1905 р. до, понад 40 тисяч у 1914 р. [44], збільшується його економічний потенціал. Перш за все, Проскурів стає великим залізничним вузлом. У червні 1909 р. був затверджений статут Акціонерного Товариства Подільської залізниці, яке поставило за мету будівництво залізниці Шепетівка - Старокостянтинів - Проскурів - Кам'янець-Подільський [45]. Управління Подільської залізниці було відкрито у Проскурові та з 1912 р. розташувалось у двох верхніх поверхах будинку Б.Берлянта (на розі сучасних вул. Проскурівської та Свободи, не зберігся) [46, арк.5]. У 1913 р. Товариство завершило будівництво паровозного депо й станції Гречани. Майже одночасно були введенні в дію дві лінії залізничного сполучення: 30 листопада 1913 р. відкрито вантажно-пасажирський рух від Проскурова до Шепетівки [47], 14 березня 1914 р. почався рух потягів від Проскурова до Кам'янця-Подільського [48]. Згодом, саме наявність залізничного вузла стане вирішальним фактором у подальшому перетворення міста не лише на економічний центр краю, а й на його адміністративний центр. В галузі промисловості розширяються діючі підприємства та виникають нові. Серед нових відзначимо фабрику столярних виробів М.Шильмана (нині меблева фабрика на Старокостянтинівському шосе), яка була відкрита у 1913 р. та стала надприбутковим підприємством і за короткий час сконцентрувала у себе майже всі замовлення на столярні та дерев'яні вироби, залишивши тим самим без роботи численних кустарів [49]. У галузі торгівлі звершилася невдачею спроба міської влади на початку ХХ ст. піднести Проскурівську річну ярмарку. Проте, ставка була зроблена на проведення великих виставок. Так, у травні 1909 р. було створено Проскурівсько-Летичівське товариство бджолярів, яке з 1911 р. отримало статус Подільського й об'єднало майже 200 бджолярів губернії. У Проскурові товариство відкрило показову пасіку та постійно діючу виставку бджільництва, на якій продавались вулики, обладнання та приладдя для пасічництва [50]. У серпні - вересні 1909 р. у Проскурові відбулася перша Подільська сільськогосподарська виставка, у якій прийняли участь представники Подільської, Київської, Волинської, Херсонської та Бессарабської губерній. Для потреб виставки спеціально було побудовано павільйони, кіоски, стенди [51]. Надалі такі виставки стали традиційними та стали організовуватися й в інших містах губернії. Внаслідок значного економічного піднесення помітнішими стали зміни в усіх інших сферах міського життя. Це відбилося у подальшій розбудові та благоустрої міста, появі нових закладів культури, освіти, охорони здоров'я. Так, у 1908 р. з'явився перший ілюзіон (тобто кінотеатр) - він розташовувався на вул.Кам'янецькій [52] та був відкритий новий навчальний заклад - 8-ми класне комерційне училище [53, арк. 83-86]. В 1909 р. почалося прокладання міської телефонної мережі. Право на проведення цих робіт та експлуатацію мережі надано Г.Бройде. Наступного року телефонна мережа Проскурова складала 13 верст і мала 58 абонентів [54]. В січні 1910 р. вийшла перша проскурівська газета - щотижневик "Tygodnik Podolski" ("Подільський тижневик"). Видання було приватне, на польській мові, мало 16 сторінок. Редактор-видавець С.Зембржуський. Тижневик виходив до травня 1912 р. (усього вийшло 72 номери) [55, с. 129]. В серпні 1911 р. на вулицях міста засяяли перші електричні ліхтарі, а через декілька місяців електроосвітлення вперше увійшло в будинки державних установ та міської аристократії. Улаштування та експлуатацію в Проскурові електрики проводив "Торговий дім Електра" інженера Е.Рабіновича, який побудував електростанцію на 200 кВт, встановив 52 вуличних ліхтарів, підключив до мережі 270 приватних абонентів[56, арк.2-37]. У 1911 р. відчинила двері повітова земська лікарня (нині в її приміщеннях - обласна інфекційна лікарня), яка мала 40 штатних ліжок, в ній працювали 2 лікарі, 2 фельдшери, акушерка, сестра, наглядач, 4 сиділки [24, с. 39]. У 1913 р. на базі міського училища відкрито два вищих початкових училища - чоловіче й жіноче [57, с. 23]. У червні 1914 р. відкрито міжповітовий телефонний зв'язок між Проскуровим та Кам'янець-Подільським. Того ж року на кошти повітового земства прокладаються телефонні лінії до Летичівського та Ушицького повітів [58]. Розвиток міста Проскурова у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. переважно зумовлювали соціально-економічні процеси, що були породжені реформами 60-х рр. ХІХ ст. Аналіз тенденцій, які виявляються різних сферах міського життя, дозволяє виділити чотири етапи в розвитку Проскурова в окреслений період. Перший етап припадає на 60-і рр. ХІХ ст., коли позитивні зрушення від реформ проявляються ще доволі слабо. Другий етап визначається 70 - 80-ми рр. ХІХ ст., та характеризується початком корінних перетворень перш за все у економіці міста. Підкреслимо, що, головним фактором прискорення розвитку міста виступило залізничне сполучення, а також формування значної військового гарнізону. Третій етап - 90-ті рр. ХІХ ст. - початок ХХ ст. У цей період бурхливо розвивається виробнича сфера (з'являються великі індустріальні підприємства), зароджується фінансово-кредитна система, набирає обертів торгівля, й як наслідок - намічаються зрушення у соціальній сфері. Четвертий етап - від 1905-07 рр. до початку Першої світової війни (1914 р.) характеризується перетворенням Проскурова на великий транспортний вузол, збільшенням вже існуючих підприємств, появою нових форм торгівлі та значним піднесенням у соціальній сфері. Отож, в пореформений період (1861-1914 рр.) Проскурову були притаманні прискорені темпи всіх урбанізаційних процесів, внаслідок яких він набув ознак великого міста. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Гульдман В. Подольская губерния: Опыт географическо-статистического описания. - Каменец-Подольский, 1889. - С. 337-338.
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||