|
Сергій Єсюнін (м. Хмельницький) |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
В країнах Латинської Америки відзначають святкуваннями перемогу у битві під Аякучо, що стала вирішальною, за незалежність іспанських колоній (Венесуели, Колумбії, Еквадору, Болівії, Перу, Панами). Ім'я керівника цієї боротьби - Сімона Болівара, відоме всьому світу. Але не багато із нас знає, що одним з найближчих його соратників був наш земляк - Михайло Карлович Скибицький. Народився М.Скибицький у 1793 році в селі Корчівка Старокостянтинівського повіту (нині село в Красилівському районі). Юнацькі роки хлопця проходили в епоху небувалого піднесення національно-патріотичного руху в усьому світі. З особливим захопленням Михайло спостерігав за подіями визвольного руху, що розгортався на далекому південноамериканському континенті. Коли ж йому виповнилося 30 років, він прийняв рішення залишити батьківщину і вступити до військ Сімона Болівара. На початку 1824 року Михайло Скибицький, на той час вже досвідчений військовий інженер, виїхав із Петербурга до Швеції. Звідти він дістався Англії, а далі, з неймовірними труднощами йому вдалося потрапити на корабель з іноземними добровольцями, що відправлялися на допомогу революційній Америці. Весь шлях до Венесуели у Скибицького зайняв майже вісім місяців. Перше знайомство з венесуельською дійсністю на багатьох іноземних волонтерів (серед них були англійці, ірландці, поляки, італійці, французи) справляло гнітюче враження. У мріях вони малювали героїчну армію, відважні походи, переможні виступи у визволенні міста. Замість цього бачили напівроздягнуту армію, в якій навіть офіцери ходили в індіанських сандаліях та порваних мундирах, занедбані табори в глухих тропічних лісах, в яких буяла малярія, віспа та жовта лихоманка. Продовольства не вистачало, а та їжа, що була - ставала для шлунків європейців справжнім випробуванням: кукурудза, банани та м'ясо без хліба та солі. Потрапивши в такі умови, частина добровольців одразу поверталася назад, частина починала пиячити, деякі переходили на бік ворогів-іспанців. Михайла Скибицького такі випробування не злякали. Його, як людину з інженерною освітою та знавця кількох іноземних мов, зарахували до командного складу визвольної армії, присвоївши звання поручика. В грудні 1824 року наш земляк відзначився під час вирішальної битви в долині Аякучо (нині - територія Перу), та був нагороджений орденом "Бусто де Лібертадор". Невдовзі Сімон Болівар почав вважати Скибицького найдовіренішою людиною і згодом призначив офіцером свого штабу. Сімон Хосе Антоніо де ла Сантисима Тринідад Болівар-і-Паласіос - таке повне ім'я та прізвище Сімона Болівара (1783-1830), керівника боротьби за незалежність іспанських колоній у Південній Америці. За 15 років жорстокої війни (розпочалася у 1810 році) військо Болівара звільнило від колоніальної залежності Венесуелу та землі Нової Гранади, територію Колумбії та Еквадору, гірські простори Перу. Болівар став президентом Великої Колумбії (нині Венесуела, Еквадор, Панама, Колумбія), диктатором Перу, господарем Болівії. Його авторитет у Південній Америці був величезним. Отже, зрозуміло, щоб стати одним із соратників такого діяча, необхідно було бути непересічною особистістю. Михайло Скибицький багато зробив корисного для визвольної армії та країн Болівара. Спершу наш земляк відповідав за формування інженерних підрозділів та будівництво фортифікаційних споруд, з чим блискуче впорався. Велика заслуга Скибицького в розробці проекту міжокеанського каналу. В цій справі інженер з Поділля подав надзвичайно цінну пропозицію: з'єднати верхів'я колумбійських річок Канука і Атрато на півночі та Напіпі і Сан-Хуан на півдні. За цей проект в жовтні 1826 року йому було присвоєне звання капітана, а ще через півроку -майора. Після остаточного завершення визвольної війни (1826 р.) Болівар спробував об'єднати країни Латинської Америки в єдину республіку, але через сепаратистські настрої вона розпалася на низку незалежних держав. Сімон Болівар захворів і незабаром помер. Незважаючи на це, Михайло Скибицький залишився,в Латинській Америці. Його товариш Хосе Антоніо Паес - керівник загонів місцевих льянос - після розпаду Великої Колумбії став президентом Венесуели і запросив подолянина служити в збройних силах країни та допомагати йому писати спогади про боротьбу народів Латинської Америки за свободу і незалежність. У серпні 1831 року Скибицький з рукописом спогадів президента виїхав до Франції, щоб там видати мемуари. Через низку причин це зробити йому не вдалося. До того ж, у 1835 році його сестра Францішка написала з Корчівки, що померли батьки. Михайло вирішив негайно їхати на батьківщину, але важко захворів. Та все ж таки, через таємне листування (справа в тому, що в Російській імперії всі учасники визвольних рухів були в опалі), він домовився про зустріч з сестрою у Львові. Хворий і знесилений, Михайло ледь дістався до місця зустрічі, та в місті сестри не застав. Він вирішив їхати до Російської імперії, на Поділля. Але у прикордонному містечку Радзівіллові царські митники затримали Скибицького і відправили на помешкання до Києва, під суворий нагляд поліції. Проте, по дорозі йому вдалося заїхати до рідної Корчівки і побачитися з сестрою. В 1836 році за наказом імператора Миколи І Скибицький був висланий до Вятки, як "небезпечна особа із бунтівної Америки". По дорозі до заслання Михайло Карлович ще важче захворів, а на місці взагалі зліг. У зв'язку з цим та на умовляння російських та польських засланців йому було дозволено відбувати покарання у селі Веселий Кут на Київщині. У 1846 році Михайло Скибицький виготовив фальшивий паспорт і потайки відправився до західного кордону Росії. У Летичеві вирішив перепочити, але тут же потрапив до рук поліції. Почалися допити, судова справа. Однак вирок винести не встигли: у липні 1847 року Михайло Карлович Скибицький помер. Опубліковано у: "Є-Поділля" від 17.02.2005 |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||