|
Серг?й ?сюн?н (м. Хмельницький) |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Уже п?втора стол?ття спок?йна, неширока р?чка Хомора, що омива? Попонне, збер?га? пам'ять про траг?чну долю молодих закоханих ?оанни Тушинсько? ? Петра Белокопитова. Це могла бути казка, що зак?нчу?ться словами: "? "дружилися вони, ? жили довго ? щасливо, ? померли в один день". Але, на жаль, збулося лише останн?... 1849 року н Малих Бортниках в одному з глинобитних будиночк?в жила наша геро?ня - ?оанна Тушинська. Батько д?вчини, що працював шевцем, помер рано, залишивши с?м'ю без кошт?в до ?снування. Рятували в?д голоду город ? садок. ?оанна допомагала матер?, чим могла. Господь нагородив ?? вродою ? чар?вн?стю. На струнку д?вчину з довгою косою кольору стигло? пшениц? завжди оглядалися ? парубки, ? старш? чолов?ки. Напевно, не один мр?яв про ?? прихильн?сть, але дол? було завгодно розпорядитися ?накше... Якось у село на пост?й прибув рос?йський кавалер?йський полк, у яко му служив молодий оф?цер Петро Б?локопитов. Гуляючи по берез? Хомори, в?н побачив ?оанну, а побачивши, зрозум?в: це - вона, д?вчина, про яку мр?яв. Сильне почуття, що захлеснуло Петра, виявилося вза?мним, ? закохан? почали зустр?чатися. Вже через дек?лька м?сяц?в Петро та ?оанна не сумн?валися, що одружаться. Простолюдинка ? дворянин. Католичка ? православний. Незаможна ? багатий. Х?ба можливо було допустити такий союз? Проти одруження молодих були вс?. Батько Петра - полковник, що волод?в землями ? ма?тком, узнавши про "бурю, що насува?ться", терм?ново в?дкликав сина, щоб не дати тому учинити "фатальну помилку". Товариш? по служб? в?дмовляли його в?д "дурост?" - не варто заради яко?сь простолюдинки ламати соб? життя. ? нав?ть мати ?оанни, яка, здавалося б, мала рад?ти такому родовитому й багатому зятю, боючись пересуд?в односельц?в ? осудження церкви, заборонила ?й зустр?чатися з Петром. Вона, не слухаючи благання дочки, примусила ?? до заручин з нелюбимим. Узнавши про це, Петро в?дразу примчав у Полонне. Т?льки той, хто любить по-справжньому, зрозум??, як це нестерпно - бачити свою кохану ? знати, що н?коли не зможеш бути з нею. Н? Петро, н? ?оанна не могли скоритися так?й жорсток?й дол?. 1 одного вечора домовилися про по-бачення, яке стало останн?м. Вони довго сид?ли на берез?, ? один Бог зна?, як? слова намагалися п?дшукати одне для одного. Пот?м п?д?йшли до краю обриву, ?оанна довгою косою оповила шию Петра,.?, узявшись за руки, вони кинулися в р?чку. Ксьондз заборонив ховати самогубц?в на цвинтар?. Але п?сля жахливо? трагед?? н?хто, нав?ть сам полковник, не заз?хнув розлучити закоханих. Батько Петра сам поховав ?х в одн?й могил?. ? в?дтод? на пагорб? б?ля р?чки Хомори височить кам'яний обел?ск - пам'ять про велике кохання полонських Ромео ? Джуль?тти. Фотокнига."Хмельниччина справжня", 2007, стр.139 |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||