|
Є в нашій історії люди, прізвища яких, нажаль, поки не потрапляють у енциклопедичні видання та книги на кшталт "100 видатних особистостей". Але їхні імена заслуговують на вічне життя, бо зробили ті люди стільки доброго, що це не може викликати поваги. Одне з таких імен - Григорій Пантелеймонович Гладинюк, відомий у минулому київський купець, а саме головне - щедрий меценат.
СИН КРІПАКА
Народився Григорій у 1833 році у Базалії (нині - селище Теофіпольського району) в родині кріпосного селянина Пантелеймона та Ксенії Гладинюків. Пожиттева доля кріпака чекала й на Григорія, але селянська реформа 1861 року надала свободу 28-ми річному молодому чоловікові. Григорій залишив Базалію та поїхав на заробітки до Києва, де влаштувався до ресторану готелю "Європейський". Спочатку був підсобним кухонним робітником, згодом - одним із поварів, а з 1871 року отримав місце старшого повара. Остання посада мала вже бльш-менш гарну платню та дозволила Гладинюку за наступні шість років накопичити певній капітал й почати мріяти про відкриття власної справи...
НІКОЛИ НЕ ПІЗНО
Григорію йшов 44-й рік, коли 17 травня 1877 року у газеті "Киевлянин" він прочитав: "Здається в оренду новий будинок на розі Хрещатика та Бесарабки, перший поверх - крамниця з підвалом, другий та третій поверхи - під готель". Триповерховий будинок належав купчихи Христині Марр. Обізнаний за роки роботи в готельному ресторані з примудрощами готельного бізнесу, Григорій вирішив спробувати взяти в оренду будинок. Але, поки вагався, його випередив купець Шульц, який відкрив в орендованому будинку готель під назвою "Великий Національний". Проте, у того Шульца з бізнесом щось не заладилося, й він відмовляється від оренди. Одразу до Марр звертається Гладинюк та підписує угоду на оренду будинку й від 1 липня 1878 року готель переходить під його керування.
Підприємницька діяльність нашого земляка була настільки успішною, що дозволила йому вже через п'ять років придбати велику ділянку землі у центрі міста - на вул.Фундуклеївській (нині - Б.Хмельницького) та до 1892 року побудувати на ньому великий триповерховий власний готель. Новий готель "Гладинюк" за короткий час став одним із найкращих у Києві. Так, у 1909 році він входив до четвірки найпрестижніших готелів міста. Якщо врахувати, що в Києві на той час було 84 готелі, погодьтесь, показник пристойний.
З ЛЮБОВ'Ю ДО БАЗАЛІЇ
Затвердившись серед київських багатіїв, ставши купцем 1-ї гільдії, Григорій Гладинюк не забув про рідне містечко Базалію. Пам'ятаючи про злиденне життя багатьох земляків, він вирішив їм допомагати чим може. У 1898 році він купив у власника Базалійського маєтку графа Антона Ледоховського 2 десятини 480 кв. саженні землі та побудував комплекс сільської лікарні. Витративши на будівництво 47 тис. рублів та забезпечив лікарню капіталом на утримання, Гладинюк передав її як дар у користування громади містечка.
У 1905 року Григорій Пантелеймонович вирішив створити в Базалії ремісниче училище аграрного напрямку. Вік та стан здоров'я змушували його поспішати, але граф Ледоховський не дав згоди на продажу ділянки землі у містечку для училищних будівель та дослідно-учбового поля. Як тільки не намагався Гладинюк вплинути на графа - й гроші пропонував, й намагався обміняти на інші землі, й через правлячи кола вплинути, - все марно. Отут, як раз можна порівняти двох багатих людей. Один - кріпак у минулому та благодійник у теперішній час. Другий - шляхетний граф та непутня особа. Крім великого маєтку в Базалії, він мав ще чимало земель на Волині. Але, граф вів розгульне життя та особливо не переймався благоустроєм своїх сіл, а тим більш станом селян. Ймовірно Ледоховського "зачепило", що після відкриття у Базалії лікарні, народ став просто обожнювати Гладинюка. А той ще й училище вирішив побудувати.
ВСІ КОШТИ НА БЛАГОДІЯЛЬНІСТЬ
Проте, не лише рідною Базалією обмежувалась благодійна діяльність купця Гладинюка. Багато добрих справ зробив він у Києві. Від 1899 року купець був активним діячем Опікунства про сліпих, від 1902 року - одним з опікунів 4-ї гімназії. У 1910 році Гладинюк віддав одну зі своїх києвських садиб вартістю 30 тисяч рублів та додав до цього ще 70 тисяч готівкою для влаштування лікарні для хронічних хворих. 23 квітня 1911 року лікарня була урочисто відкрита та отримала ім'я благодійника. Неподалік від лікарні на кошти Гладинюка була влаштована станція "Крапля молока", де всім бажаючим матерям надавалась консультативна допомога, а їх дітям до двох років - молоко. На утримання цієї станції щомісяця витрачалось по 500 рублів...
Григорій Пантелеймонович помер 7 серпня 1911 року, перебуваючи на лікуванні в П'ятигорську, - він страждав астмою. Тіло покійного привезли до Києва й поховали на Байковому цвинтарі.
К тому часу його дружина та син Володимир померли. Усе своє багатство, а це 400 тисяч готівкою, готель вартістю 500 тисяч, інші землі та будинки, Гладинюк заповів на благодійні справи: 7 тисяч робітничій лікарні, по 3 тисячі - училищу сліпих і Товариству медичної допомоги. Не забув купець про Базалію - по 3 тисячі поступило двом церквам містечка, й 20 тисяч заповів на влаштування ремісничого училища (він все-таки вірив, що Ледоховський поступиться). Але основні кошти - майже 700 тисяч рублів (!) Григорій Пантелеймонович заповів на влаштування та довічне утримання притулка для дітей в Києві. Багато це, чи ні? Тоді кілограм м'яса коштував 25 копійок, а буханка хлібу - п'ятак. От, й рахуйте.
Будівництво притулку Гладинюка було завершено у 1915 році. Але, світова та громадянська війни не дали можливості втілити в життя заповіт купця. В будівлі притулку спочатку перебував військовий шпиталь, а в радянські часи (із 1920-х років) був розміщений Інститут цукрового буряка. Сотні тисяч рублів, що були на спеціальному рахункові в банку, - націоналізовані та використані за не призначенням.
НАША ПАМ'ЯТЬ ПРО ДОБРО
За радянських часів ім'я Гладинюка було фактично викреслене з історії як Києва, так й Базалії. Ще б пак, він же купець-багатій, тобто "експлуататор". Для нової влади було не важливо те, що всі свої гроші він витратив на благо звичайного народу. Більше того, в 1930-х роках під час "благоустрою Байкового цвинтаря" знесли пам'ятник на могилі купця, а у 1967 році на тому місці поховали письменника Павла Тичину...
Але, все-таки, пам'ять про мецената збереглася в душах його односельців. Лікарня, що він побудував у Базалії, продовжувала працювати й у радянські часи, а батьки своїм дітям тишко розповідали, хто й коли її побудував. Сьогодні старе покоління ще пам'ятає про добрі справи Григорія Гладинюка. Так, багато цікавого про купця розповіли мені Надія Степанівна та Віктор Вікторович Гуцали, - як він будував лікарню, як приїздив на її відкриття, як для всіх своїх родичів придбав і подарував землю у сусідньому селі Єлизаветполі.
Але, пройдуть роки, виросте нове покоління базалійців, й навряд чи воно зможе дати відповідь на питання - хто такий був Григорій Гладинюк, якщо не потурбуватися сьогодні. В останні роки в приміщенні лікарні діє районний інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, так чому би не встановити на його головному корпусі меморіальну дошку та назвати інтернат на честь благодійника?. Або, чому би не перейменувати центральну вулицю Базалії, яка до сьогодні носить ім'я Леніна, на вулицю Гладинюка? Думаю, районній та селищній владі такий крок під силу. Це була би не лише гідна пам'ять землякові-меценатові, а й приклад підростаючому поколінню, що добрі справи не забуваються.
Опубліковано у: "Є-Поділля" від 26.04.2007
|