|
У XVI столітті Західну Європу охопив реформаційний рух. Послідовники Лютера, Кальвіна, Социна та інших реформаторів-протестантів з'являються і на теренах України. Волинь і, зокрема, землі нашого краю стають місцем розповсюдження найрадикальнішої реформаторської течі - аріанства.
Давні аріани
Аріанство як течія в ранньому християнстві виникло в IV столітті й дістало назву від імені священика Арія з Олександрії. Від 336 до 381 року аріанство було офіційно визнане релігією Римської імперії, але після засудження його на Константинопольському соборі як єресі, державною релігією стало ортодоксальне християнство. У XVI столітті, коли протестантський рух охопив країни Західної Європи, відродилося й аріанство. Біля витоків відродження стали італійці Лелій і Фауст Социни, на честь яких аріанство дістало ще одну назву - соціанство. Як і їхні попередники, аріани ХVІ-ХVІП століть заперечували догмат Трійці. Щодо тлумачення Святого Письма, людському розумові надавалася повна свобода, оскільки Біблія не містить нічого, що б суперечило тому. Отже, прихильники аріанства виступали проти таїнств, релігійних свят, поклоніння іконам, дотримання постів.
Квітуча доба аріанства
У 1579 році Ф.Социн переселився до Польщі і там об'єднав розрізнені аріанські громади. Відтоді й аж до 1638 року, коли королівський уряд почав гоніння на аріан, тривала квітуча доба існування цієї течії. Наприклад, в Україні ХVІ-ХVIIІ століть серед 120 реформаційних громад більшість були аріанські. Діяли вони переважно на Волині. Показово, що аріанством захопилися найбільш знані представники української шляхти. За короткий час ідеї Социна прийняла більшість волинської шляхти, перетворивши свої маєтки на осередки нового вчення. Визначні громади виникають й на території нашого краю - в селах Хорошеві, Тихомелі (нині обидва - в Білогірському районі), Великої Радогощі (нині Ізяславщина), місті Полонному. Але провідним центрів аріанства не лише у нас, а й у всій Україні стали Ляхівці (нині Білогір'я)
Аріанська Мекка - Ляхівці
З 1538 року Ляхівці належали старовинному роду Сенют. Будучи ще православним, Федір Сенюта наприкінці XVI століття надає у своїх володіннях притулок аріанам. Старший син Федора - Павло спочатку не приймає віри батьків і стає католиком, а згодом вирушає з паломницькою метою до Риму, аби відвідати Ватикан. Але звідти, несподівано для всіх, Павло повертається... щирим аріанином. Він засновує в Ляхівцях аріанську громаду, запрошує до неї всіх пасторів, закладає социніанську школу і вже до кінця життя залишається прихильником цього вчення. Що тоді сталося в Римі з Павлом, так і залишилося таємницею.
Слідом за Павлом приймає аріанство його молодший брат Петро, що володів Радогощею, та племінник Авраам - власник Тихомеля. Безмежні володіння Сенют (а це майже 100 сіл та 15 містечок) з центром в Ляхівцях стають найвизначнішим осередком аріанства. Сюди з'їжджаються найкращі просвітителі та пастори вчення аріанського, зокрема, відомий викладач аріанської академії та письменник Ян Стоїнський, вчений та літератор Петро Моршковський та інші.
Проте аріанська ідея не торкнулась широких мас, так і залишившись релігією елітною та шляхетною. Можливо, тому, потрапивши 1638 року під тиск із боку католицької церкви, а з 1648 року - у вирій визвольної війни Б.Хмельницького, аріанство приходить у повний занепад. Нове покоління волинської шляхти звертало свої погляди до католицької церкви. Що стосується долі аріанських громад, то вони стали зникати одразу після смерті їхніх покровителів. Так сталося і в Ляхівцях після смерті Павла Сенюти 1639 року...
То все лежать Сенюти
До кінця XVII століття аріани остаточно зникають з українських земель. Останні їхні представники розвіялися по світу - частина згубилася в Угорщині і Трансильванії, частина - десь у Голландії та Прусії. Але ще в народі довгі роки жила пам'ять про Сенют-аріан. Люди, вказуючи на кургани, що розкидані на Ляховецьких землях, неодмінно казали: "То все лежать Сенюти".
Дійсно, у аріан був обряд ховати померлих на відкритій місцевості, переважно на горбі, у неглибоких могилах, насипаючи над нею земляний курган. Кожному небіжчику в руки вкладали металеву дощечку з написом "Scio cui crediti" ("Знаю, кого ввіряю"), а поруч з тілом - закорковану пляшку з покладеним всередину листом з коротким життєписом померлого. Всередині такого курганного кладовища будували кам'яну вежу-каплицю. До речі, така аріанська вежа-каплиця збереглася на Тихомельському городищі поблизу Ямполя Білогірського району. Ця споруда XVIII століття є унікальною пам'яткою історії та архітектури, подібної не зустрічається в жодному місці України.
Опубліковано: газета "Є!", № 18(803), від 11-17.02.2002р.
|